Колонка Міністра фінансів Сергія Марченка для «Економічної правди» щодо трансформації пенсійної системи (15.11.2021)

Міністр фінансів Сергій Марченко у колонці для «Економічної правди» розповів про те, чому  Україні потрібна накопичувальна пенсійна система та які гарантії для її стабільності повинна забезпечити держава.

Недавно розгорнулася дискусія про трансформацію пенсійної системи. Громадяни замислилися про те, що проблему не можна ігнорувати.

Я почув багато думок про підтримку необхідності запровадження другого рівня накопичувальної пенсійної системи від звичайних українців, політиків, експертного середовища та наших міжнародних партнерів.

Основна причина, чому необхідна зміна пенсійної системи, – це світовий демографічний тренд. Рівень народжуваності знижується, покоління "бебі-бумерів" виходить на пенсію, одночасно збільшується тривалість життя.

За даними демографів, в Україні частка населення віком понад 65 років становить близько 16% активного населення і постійно зростає. Це досить загрозливий тренд і надалі він буде лише посилюватися.

Говорячи про світовий тренд, проілюструю прикладами. У США чи Німеччині ситуація не відрізняється від нашої: населення живе довше, внески сплачує меншість, і виникає дилема: або підвищувати пенсійний вік (а це дуже непопулярне політичне рішення), або збільшувати об’єм пенсійних накопичень.

У 2010 році в США було 40,3 млн осіб віком понад 65 років, у 2019 році – 54 млн. У ЄС до 2050 року таких людей буде 130 млн – понад третину населення.

До 2033 року в Китаї буде близько 400 млн людей похилого віку, що на 150 млн більше, ніж у 2020 році. Кожен третій житель Японії буде старшим за 65 років ще до 2030 року. Маємо і фінансовий прогноз Світового банку для економік світу до 2050 року: дефіцит пенсійних систем буде становити 400 трлн дол.

Тобто чинні пенсійні системи не забезпечені ресурсом. Це означає, що для пенсіонерів, які, на щастя, зараз живуть довше, потрібно шукати ресурс на виплату пенсій. В Україні він поповнюється завдяки сплаті ЄСВ працівниками.

В Україні зараз 11 млн пенсіонерів, а осіб, які сплачують єдиний соціальний внесок, – лише 9,7 млн. У найближчому майбутньому на одного працівника припадатиме все більше пенсіонерів. Ситуація магічним чином не покращиться. Це питання потребує серйозної суспільної дискусії, яку ми активізували.

Раніше світ жив за пенсійною моделлю defined benefit, коли розмір пенсії визначався за формулою і залежав від рівня зарплати й стажу. Забезпечення цих виплат відбувалося завдяки внескам, сплаченим працездатними особами.

Зараз прийшов час змінити підхід і паралельно впроваджувати нову для українців систему defined contribution, за якою після виходу на пенсію людина буде отримувати стільки, скільки змогла відкласти за час трудової діяльності.

Спільними зусиллями Мінфіну, Мінсоцполітики, профільного комітету Верховної Ради та регуляторів були напрацьовані законопроєкти, які передбачають запровадження обов’язкового накопичувального рівня пенсійного забезпечення.

Зараз ці законопроєкти проходять стадію обговорення, і я сподіваюся на їх ухвалення парламентом найближчим часом.

Це дозволить накопичувати кошти на індивідуальних спеціальних рахунках. Щоб сформувати довіру до системи, спочатку передбачається активніша роль держави, а на наступних етапах учасники самі обиратимуть пенсійні фонди.

"Дорожня карта" розвитку системи пенсійних накопичень передбачає два етапи.

1. Запровадження другого рівня. Уряд розробляє Єдиний соціальний реєстр, який буде центром надійного зберігання даних про пенсійні накопичення незалежно від того, у якій установі людина накопичуватиме собі на пенсію.

2. Розвиток добровільних пенсійних накопичень. Зараз триває дискусія щодо кола учасників обов’язкового накопичувального рівня та джерел фінансування.

Учасникам, зарахованим до накопичувальної системи, пропонується сплачувати такі внески: 1% від зарплати – у 2023 році, 1,5% ‒ у 2024 році, 2% – у 2025 році. Таке фінансування буде відбуватися шляхом відповідного перерозподілу через ЄСВ для осіб, які беруть участь у новій системі.

Крім того, держава буде додатково фінансувати внески з держбюджету: у 2023 році – 1%, у 2024 році – 1,5%, у 2025 році – 2%. Такі програми поширені у світі і допомагають проводити більш гнучку політику стимулювання участі в системі.

Громадяни матимуть індивідуальні накопичувальні рахунки і будуть мотивовані відраховувати частину коштів із зарплат. Держава буде фінансувати такі внески на паритетних умовах.

Нідерланди, Швеція, Великобританія та Ірландія вже створили систему, яка значною мірою орієнтована на накопичувальну пенсію. Водночас пенсійний вік у Великобританії незабаром має збільшитися з 66 років до 67 років.

Словаччина, одна з найбільш "старіючих" країн Європи, до 2070 року збільшить витрати на вирішення цієї проблеми до рівня, якого не було в жодній країні ЄС.

У звіті країн G20 одним із запропонованих рішень є реформа освіти, яка допоможе людям працювати більше років і дозволить навчатися навіть у поважному віці, аби забезпечити таким працівникам актуальні компетенції.

Довголіття – це, безперечно, позитивний тренд. Проте через зменшення народжуваності і, як наслідок, скорочення працездатного населення перед нашою державою та світом постає виклик, як гідно забезпечити пенсіонерів. Універсального рішення не існує, тому кожна держава йде своїм шляхом.

Зараз і ми робимо важливий перший крок, говорячи про існування проблеми і пошук шляхів її вирішення.

«Економічна правда»